Написано Авторка та кураторка проєкту «Естетичний інтелект»
Тетяна Дорошенко — дослідниця мистецтва, культурологиня та популяризаторка українського культурного мислення. Як амбасадорка U-Woman, вона працює з темами естетики, чуттєвого досвіду та осмислення мистецтва в часі війни. Ми поспілкувалися з Тетяною про її шлях, мотивацію та проєкт «Естетичний інтелект».
Як народився проєкт «Естетичний інтелект»?
Я навчалася на культурології в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, яка розташована на території Києво-Печерської лаври. Під час навчання — і на парах, і після них — ми постійно відвідували виставки, презентації, культурні події, різні мистецькі заходи.
З часом, уже в умовах війни, я усвідомила, що дуже бракує єдиного простору, де була б зібрана актуальна інформація про виставки в музеях і галереях. Так з’явився мій Telegram-канал, який згодом отримав назву «Естетичний інтелект».
Сьогодні там я публікую інформацію про культурні події в Києві й іноді в інших містах — якщо це справді важливо. Також популяризую українське та світове мистецтво, читаю власні лекції про митців, контексти їхньої творчості та джерела натхнення. Але головний фокус для мене завжди залишається на культурології.
Що мотивує вас продовжувати досліджувати й популяризувати культуру?
Те, що починалося як навчання в магістратурі з культурології, поступово переросло і в хобі, і в роботу. Я навчаюся постійно — друзі жартують, що я «вічна студентка», навіть якщо це не завжди офіційно.
Мене дуже мотивують сучасні українські художники й куратори. Вони бачать війну й наші складні умови з абсолютно різних ракурсів — через колір, лінію, форму, вигини, площини, текстури. Дивлячись на їхні роботи, ти насамперед хочеш відчувати.
Водночас мозок починає шукати паралелі з іншими художниками, а душею ти проживаєш кожну лінію й глибину кольору. Цей процес «розкодування» дає мені наснагу продовжувати дослідження як культурологині, але водночас залишатися людиною, яка проживає свій час і простір. Бо час — це те, що ми переживаємо, а не просто існуємо в ньому.
Де ви найчастіше знаходите натхнення?
У людях. Абсолютно неважливо, хто це — давньогрецькі філософи, що жили сотні років тому, ренесансні гуманісти чи мої сучасники. Мене надихають усі, хто жив, думав, відчував, страждав, плакав, співчував.
Я читаю філософів і культурологів — це одне джерело натхнення. Спілкуюся з сучасними українськими митцями, арткритиками, культурологами, філософами — і це вже інший, живий і дуже потужний обмін.
Чи були моменти, коли хотілося зупинитися?
Чесно кажучи, я не пам’ятаю таких моментів. Я зупинялася лише тоді, коли потрібно було наповнитися — інформацією, сенсами, мотивацією. Бо коли багато віддаєш, обов’язково маєш десь відновлювати ресурс.
Чому ви вирішили підтримати U-Woman?
Я постійно спілкуюся з українськими художницями, які створюють надзвичайно сильні роботи — такі, що їх неможливо описати словами. У цих творах «вписано» дуже багато переживань, і їх потрібно саме дивитися й відчувати.
Коли мене запросили стати амбасадоркою U-Woman, я погодилася одразу. Для мене надзвичайно важлива комунікація між авторками й авторами, створення спільного творчого та культурного простору. Це необхідно для збереження нашої національної самобутності.
Яке головне послання ви хочете донести своєю роботою?
Моє послання дуже співзвучне зі словами Кузьми Скрябіна, якого, на жаль, уже немає з нами. Він казав:
«Будь собою, читай книжки, дивись кльові фільми, дивися погані фільми, щоб ти знала різницю того і того — і ти будеш рости сама в собі».
Я вірю, що потрібно читати різні книги — і хороші, і погані. Дивитися різні фільми, спостерігати різне мистецтво, навіть якщо воно зараз незрозуміле. Бо через п’ять чи десять років може статися так, що ти його відчуєш і зрозумієш.
Мій головний посил — бажаю всім відчувати самих себе через мистецтво й творчість митців.
