Aia

Українка

Aia Kora / Анастасія Корнійчук

Сучасна українська художниця

У 2012 році здобула ступінь магістра у Львівській національній академії мистецтв. Із 2021 року — держава Національної спілки художників України.

Авторка понад десяти персональних виставок в Україні та за кордоном, учасниця 58-ї Венеційської бієнале у спільному проекті Open Group. Роботи представлені в приватних і музейних колекціях в Україні та за кордоном.

Розвиває художню практику в міжнародному контексті на перетині сучасного мистецтва, культурної пам’яті та міжкультурного діалогу. Професійна діяльність також зосереджена на представленні сучасного українського мистецтва та культурного досвіду в міжнародному середовищі.

Художня практика

Моя практика виростає з дослідження людської присутності — того, як досвід осідає в тілі, як пам’ять змінює наше сприйняття себе і як зовнішнє середовище стає частиною внутрішнього.

Я сприймаю мистецтво як спосіб не закріпити досвід, а залишити його відкритим для подальшої трансформації. Мене цікавить не остаточність, а процес становлення: як людина змінюється, як пам’ять змінюється разом із нею, як тіло зберігається минуле і водночас пристосовується до нового, як із втратою можна виникати іншу форму присутності.

Моя практика таким чином досліджує тіло як живий архів досвіду і поверхню як простір його трансформації. Через живопис і текстиль я шукаю точку, де особисте перестає бути лише приватним і стає частиною ширшого людського досвіду — досвіду пам’ятати, втрачати, змінюватися, залишатися собою і водночас ставати кимось іншим.

Я працюю з живописом і сучасним текстилем, але для мене це не просто поєднання двох медіа, я розглядаю матеріал як спосіб мислення. Поверхня полотна для мене близько до шкіри: вона має здатність утримувати слід, напругу, дотик і час. Тому мої роботи виготовляються не стільки з бажанням зобразити певний образ, скільки з потреби надати матеріальну форму тому, що не має сталої форми — відчуттю, пам’яті, тілесному досвіду, внутрішнім змінам.

Тіло є одним із центральних мотивів моєї практики, передусім жіноче тіло. Однак мене цікавить не його зовнішність і не репрезентація фігури як такої. Я розглядаю тіло як територію, на яку перетинаються особисте й колективне, вразливість і сила, пам’ять і теперішнє, належність і відчуження. Тіло пам’ятає те, що свідомість може витіснити; воно реагує на простір, втрату, близькість, страх, зміни й час. Саме ця невидима історія тіла є для мене важливою за його анатомічну впізнаваність. Через цю фігуру в моїх роботах часто втрачає чіткі межі. Вона не відокремлена від середовища, а ніби продовжуватись у ньому. Органічні форми, рослинність, світло, ритми та фрагменти ландшафту залишаються не ілюстрацією природи, а частиною одного тілесного простору. Мене цікавити момент, коли вже неможливо точно програмувати, де закінчується людина і починається довкілля. Ця розмитість меж є важливою для моєї роботи з поняттям «між». Я сприймаю його не як проміжний або тимчасовий стан, а як самостійний простір створення — простір, у якому людина змінюється. Між минулим і теперішнім. Між тим, що втрачено, і тим, що продовжує жити. Між домом і новим місцем. Між звичною ідентичністю та забезпеченням створіть собі заново.

Саме тут особистий досвід зустрічається з ширшим досвідом сучасної людини. Переміщення, міграція, нестабільність, втрата звичних зв’язків і трансформація ідентичності для мене не є окремими темами чи сюжетами. Вони є умовами, які змінюють саме відчуття тіла, простору іності належності. Після вимушеного переміщення питання «де я?» перетворюється на інше: «що в мені залишається моїм, коли місце, до якого я себе прив’язувала, більше не є незмінним?»

Це питання не має для мене один відповіді. Саме тому в роботах важливий процес нашарування, розриву, зшивання та повторного формування поверхні.

Мій текстильний досвід має тут принципове значення. Тканина — матеріал, який можна пошкодити, розірвати, з’єднати, прошити, натягнути, залишити незавершеним. Ручна вишивка і шиття вводяться в роботу в час людської руки. Кожен стібок є одночасно фізичною дією і слідом присутності. Те, що в живописі може бути передане одним рухом, у текстилі потребує повторення. Саме ця тривалість процесу дозволяє мені працювати з пам’яттю не як із зафіксованою підією, а як із чимось, що постійно переписується.

Тому для мене шов може бути не тільки з’єднанням, а жестом відновлення; розрив — не лише руйнуванням, а місцем, через яке стає видимим приховане; шар — не тільки формою, а накопиченням часу.

Я не хочу створити однозначну історію чи пояснити його глядачеві, що саме має бачити. Мене цікавить момент, коли робота починає діяти на рівні відчуття ще до того, як отримує словесне пояснення. Колір, фактура, ритм, масштаб, оголена нитка, напівприхована форма — усе це працює як мова, здатна передавати досвід, який складно перевести в слово.

У цьому сенс моєї роботи знаходиться між образами і відчуттями. Вони не стільки розповідають про тіло, пам’ять чи втрату, скільки створюють простір, у якому ці стани можуть бути пережиті.

інсталяція графіка, живопис

текстиль

Інтереси та напрями співпраці: Міжнародні виставкові та резиденційні проєкти, галерейне партнерство, культурна дипломатія, інтеграція сучасного мистецтва в соціальний та освітній контекст, міждисциплінарні колаборації.